Світле слово дитяче – про "ДНІПРОАЗОТ"
ПАТ «ДНІПРОАЗОТ» – підприємство хімічної галузі, значний виробник аміаку і азотних добрив. «ДНІПРОАЗОТ» спеціалізується на виробництві аміаку, карбаміду, каустичної соди, рідкого хлору, соляної кислоти і входить у п’ятірку найбільших хімічних підприємств країни.
Моя родина дуже тісно пов’язана з цим підприємством, як ніхто інший. Моя бабуся працює на «ДНІПРОАЗОТі» більше тридцяти років. Зараз вона майстер зміни. Її поважають та слухають указівки, які вона надає. Вона слідкує за якістю роботи апаратників зміни. Моя мама продовжила династію. Зараз вона апаратник підготовки сировини й відпустки напівфабрикатів та готової продукції цеху рідкого хлору та соляної кислоти.
Мама та бабуся працюють на дільниці соляної кислоти. На цій дільниці виготовляють синтетичну соляну кислоту й відвантажують її споживачам у цистерни та автомашини. Це велике і потужне виробництво, для якого треба досконало знати всю технологію та обов’язково тримати під контролем її перебіг. Я пишаюся тим, що мої рідні такі працьовиті та шановані знавці своєї справи. Я з гордістю кажу всім хто вони і де працюють. Можливо, наша династія й більша, ніж здається, але, нажаль, мені це не відомо.
Я ще не знаю, ким буду в майбутньому, але зараз вже точно знаю, що будь-яка робота потребує великої праці, сили та розуму.
В нашем городе есть одно предприятие, название которого я знаю с самого раннего детства – это «ДНЕПРАЗОТ». На этом заводе работают мои родные.
Мой дедушка Шарабуряк Владимир Иванович – начальник отдела реализации. Вот уже 25 лет он работает на этом предприятии. От него я узнала, что завод выпускает аммиак и карбамид, соду каустическую и соляную кислоту. А дедушка возглавляет отдел, который реализует эту продукцию.
Моя бабушка Шарабуряк Антонина Петровна 17 лет работала в плановом отделе заводоуправления. После института она пришла в плановый отдел экономистом, потом стала заместителем начальника отдела. Об истории завода я узнала от нее.
В отделе внешнеэкономических связей заводоуправления работает моя тетя и крестная Глухая Татьяна Викторовна. Она – инженер по декларированию грузов.
В энергоуправлении «ДНЕПРАЗОТа» работает мой папа – Семенюк Александр Владимирович и дядя Семенюк Юрий Владимирович. Папа работает инженером по наладке и испытаниям электрооборудования, а дядя – электромонтером.
Когда я вырасту, я обязательно приду работать на наш завод и буду с гордостью продолжать рабочую династию нашей семьи.
ПАО «ДНЕПРАЗОТ» – предприятие химической промышленности Украины. В ходит в перечень предприятий, имеющих стратегическое значение для экономики и безопасности Украины.
Производит аммиак, карбамида, неорганические кислоты, жидкий хлор. На «Азоте» работает четыре тысячи человек.
Когда-то на этом заводе работали мои прабабушка Евдокия Ивановна и прадед Иван Иванович. На сегодняшний день здесь работает сварщицей жена моего крестного Елена Луценко.
«ДНІПРОАЗОТ» – велике хімічне підприємство, яке входить в десятку провідних підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості України. Бути директором цього заводу – це велика відповідальність. Якби мені випала така можливість, то я постарався б врахувати помилки і ідеї попередніх директорів заводу. На цьому заводі працюють багато людей і всі вони мають свої думки, які потрібно вислухати, можливо, частину цих думок можна буде реалізувати.
Деяке обладнання заводу застаріле і потребує заміни на більш нове. Це допомогло б збільшити виробництво і створити більш комфортні умови праці для людей. Щорічно завод викидає в атмосферу забруднюючі речовини. Щоб запобігти їх впливу на організми людей завод потрібно оновити і зробити більш екологічним.
ПАТ «ДНІПРОАЗОТ» – це велике підприємство де люди не тільки працюють, а й поєднують свої життя та судьби.
Мій прадідусь Бондаренко Микола Пилипович, після Великої Вітчизняної війни, наприкінці 40-х років минулого сторіччя, прийшов працювати на це підприємство. Він починав трудовий шлях слюсарем і навчався на вечірньому відділенні інституту у нашому місті.
Потім він працював майстром, начальником зміни, начальником цеху. Мій прадідусь приймав участь у спортивних змаганнях, олімпіадах, які проходили на підприємстві. На вихідні колектив часто виїжджав відпочити на природу, порибалити.
У зв’язку з хворобою прадідусь закінчив свій трудовий шлях начальником ремонтного цеху, який займався ремонтом обладнання на «Азоті».
У той же самий час на «Азот» приїхала після закінчення навчання у технікумі моя прабабуся – Бондаренко Катерина Сергіївна. Вона працювала і одночасно навчалась в інституті. Весь свій трудовий шлях бабуся працювала інженером відділу головного механіка. Вона також приймала участь у громадському житті заводу, довгий час була головою жіночої ради.
Все життя моїх прадідуся з прабабусею пройшло на цьому підприємстві. Вони на ньому познайомилися, одружилися, в них народився син – мій дідусь Бондаренко Олександр Миколайович.
Після закінчення школи №20 і мій дідусь пішов працювати на «Азот». Потім було навчання в інституті. Він пройшов трудовий шлях від робітника до начальника цеху. Дідусь і зараз працює на на цьому підприємстві на посаді начальника дільниці.
І це не поодинокий приклад. ПАТ «ДНІПРОАЗОТ» – це велике підприємство з довгим віком існування. Тому тут дуже багато працювало дідусів та бабусь, батьків та матерів, а зараз працюють їх діти й онуки. І підприємство пишається своїми трудовими династіями.
Так зверталися до моєї матусі протягом робочого життя на «ДНІПРОАЗОТі».
Ще в дитинстві маленька Ганнюта мріяла про учительску діяльність, але доля привела її на великий хімічний завод.
В серпні 1969 року РМЦ-2 під керівництвом Петра Микитовича Горшкова гостинно відкрив двері і приняв Дромашко Ганну Іванівну.
Молода жінка працювала в бригаді зварювальників Юрія Максимовича Гімая.
Наполегливість, відповідальність, бажання виконувати роботу бездоганно дали її можливість за рік одержати 5-й розряд, а ще через три місяці – 6-й.
Гімай Ю.М. ласкаво називав її «Анна на шее», тому що вона завжди вимагала відповідальну роботу, просилася на курси, щоб підвищити свій фах, вчитися новому.
Леонід Сергійович Сідоров розгледів в ній уміння передавати свій досвід молодим. Тому мою маму можна назвати «вчителем молоді». Багатьох випускників училища №23 вона вчила «варити»…
ЇЇ учениці – Оля Крисько, Валя Корнієвська, Оля Толпекіна, Таня Раїлко – і до тепер працюють на заводі.
А у 1985 році про мою мамочку дізналася вся Україна. За дострокову здачу об’єкта «Антилід» Дромашко Ганна Іванівна нагороджена Почесною Грамотою Верховної Ради України.
30 років в пошані у керівництва і співробітників.
Я пишаюся своєю матусею. Вона для мене – Людина з великої літери. Завжди хотіла бути схожою на неї в усьому. Тому і обрала професію – вчитель початкових класів (мамина мрія)…